Розділ ІІ. Екранні види мистецтва.
Форми поширення мистецтва
УРОК 9.
Пошуки можливостей відображення рухливості й динамічності навколишньої дійсності хвилювали людину з давніх часів. Ще в наскельних зображеннях первісної людини трапляються серії малюнків із відтворенням послідовності певних дій, що відображали етапи руху. Згодом художники постійно прагнули передати динаміку розгортання подій. Отже, ідея відтворення рухомого зображення виникла не на безплідному ґрунті, а була підготовлена всім попереднім розвитком культури.
Геніальна думка про передачу динаміки зображення через послідовну серію картинок або предметів утілювалася поступово. Винайдення в 1839 році французом Луї Дагером фотографії та створення його співвітчизниками Огюстом та Луї Люм’єрами апарата, завдяки якому з’явилась можливість проекції рухомих фотографічних зображень на екран, привели в 1895 році до появи кіно. У Парижі в «Гран кафе» на бульварі Капуцинок 28 грудня 1895 року відбувся перший публічний платний сеанс «Сінематографа братів Люм’єр».
https://www.youtube.com/watch?v=FWYv_ErmpyY&t=44s
Кіномистецтво можна поділити на такі види:
Художній (ігровий) кінематограф, у якому відтворюються сюжети, які зіграли актори.
Документальний кінематограф, що відтворює події, відзняті в реальному житті. Особливу групу неігрового кінематографа складають освітні й науково-популярні фільми, призначені для популяризації знань.
Мультиплікація (анімація) — «оживлені» графічні або лялькові персонажі.
За тривалістю показу фільми поділяють на повнометражні та короткометражні (15—20 хв).
"Велике німе"
На початку свого існування через недосконалість технічних можливостей кінофільми були «німими». Але «німота» ранніх картин була тільки технічною, люди в них говорили (це сприймалося через артикуляцію), їхня мова передавалася через написи-титри, шрифт яких відбивав гучність і навіть інтонацію. Для створення виразних екранних образів за відсутності голосу — важливого інструменту актора — виробився абсолютно особливий неповторний стиль спілкування з глядачем за допомогою міміки та жестів. Виразність рухів деяких акторів німого кіно навряд чи може бути перевершена навіть у сучасному звуковому кіно. Велику аудиторію збирали кінотеатри, де демонстрували фільми за участю видатних акторів німого кіно Чарлі Чапліна, Макса Ліндера, Віри Холодної.
Зазвичай показ німих кінострічок відбувався під музичний супровід на фортепіано. Професія піаніста в кінотеатрі називалася «тапер».
На дозвіллі перегляньте один з фільмів німого кіно. Зверніть увагу на гру акторів. Які засоби виразності вони застосовували для реалістичності й зрозумілості втілюваного образу? Схарактеризуйте музичний супровід фільму.
1 — Макс Ліндер; 2 — Віра Холодна
Виникнення звуку в кіно датується жовтнем 1927 року, коли компанія Warner Bros. («Ворнер Бразерс») продемонструвала в Нью-Йорку перший звуковий художній фільм «Співак джазу» (реж. Алан Кросленд), у якому було поєднано зображення і звук. Безумовно, апарати для запису звуку та відтворення його через гучномовці існували й раніше, але не було способу синхронізувати звук і кінозображення.
Афіша до кінофільму «Співак джазу»
З уведенням звуку кіномистецтво збагатилося живим словом, повсякденними шумами, різними звучаннями. Звук став одним з найважливіших засобів художньої виразності в кіно, несучи на екран власну інформацію.
Одними з перших звукових фільмів, які вважаються справжніми шедеврами кіномистецтва, є «Нові часи» Чарлі Чапліна, «Грона гніву» Джона Форда, «Хліб наш насущний» Кінга Відора, «Волга-Волга» і «Цирк» Григорія Александрова тощо.
Роль музики як важливого художнього засобу у створенні екранного образу — «емоційного підсилювача» зорових вражень — стала досить вагомою. Конкретне призначення музики у фільмі визначалося авторським задумом. Без слів «сповіщаючи» про настрої і почуття героїв, так звана закадрова музика стала не лише емоційним забарвленням фільму та окремих епізодів, а й виразом людських пристрастей, утіленням конфліктів.
У кінофільмах часто використовують пісні, які нерідко стають такими популярними, що продовжують самостійне життя поза екраном.
1 — Кадр із кінофільму «Волга-Волга» (реж. Григорій Александров); 2 — Чарлі Чаплін у кінофільмі «Пожежник» (реж. Чарльз Чаплін)
Назвіть пісні — «візитівки» улюблених кінофільмів. Поміркуйте про їхню роль у фільмі.
Хороша музика — не просто талановита, а влучна саме для цієї картини — наділяє кінотвір надзвичайно потужним впливом на глядача. Особливу — гуманістичну — місію виконує музика в кінофільмі «Титанік» (реж. Джеймс Кемерон) про катастрофу в мореплавстві. У кульмінаційному епізоді, коли всіх пасажирів лайнера, що наразився на айсберг, розколовся навпіл і потопав, охопила паніка, музиканти взяли до рук смички — і залунали прекрасні мелодії високої класики. Спокійна, піднесена камерна музика підтримувала дух приречених на загибель людей, яких пронизували жах і відчай. Музиканти грали до останньої хвилини, доки океан не поглинув їх разом з понад тисячею інших жертв. Лейтмотивом вічного кохання стала пісня із цього фільму у виконанні Селін Діон. Кінострічка «Титанік» увінчана цілою низкою однієї з найпрестижніших нагород у кінематографі — «Оскар».
Кадр із кінофільму «Титанік» (реж. Джеймс Кемерон)
Поміркуйте, як звукове оформлення впливає на сприйняття фільму.
Селін Діон. My Heart Will Go On (з кінофільму «Титанік»).
Музику до кінофільмів писали багато відомих композиторів, зокрема з-поміж наших співвітчизників — Борис Лятошинський, Мирослав Скорик, Євген Станкович, Володимир Бистряков та ін.
Багатопланові симфонічні композиції, у яких музика ставала важливим компонентом утілення художнього задуму, притаманні фільмам режисерів, які тісно співпрацювали з композиторами. Зокрема, невід’ємною частиною мистецького синтезу є музика Євгена Станковича до історичного фільму «Роксолана» (реж. Борис Небієрідзе) та твори Володимира Губи й Ігоря Поклада в мультсеріалі «Як козаки...» (реж. Володимир Дахно).
1 — Кадр із кінофільму «Весілля в Малинівці» (реж. Андрій Тутишкін); 2 — кадр із мультфільму «Бременські музиканти» (реж. Інесса Ковалевська)
Справжнім «головним героєм» кіноекрана ставала музика в музичних фільмах. Класиці присвячено екранізації опер «Чарівна флейта» Вольфганга Амадея Моцарта (реж. Інгмар Бергман), «Травіата» Джузеппе Верді (реж. Франко Дзеффіреллі), «Кармен» Жоржа Бізе (реж. Франческо Розі). Улюбленими для багатьох глядачів є музичні комедії «Веселі хлоп’ята» (реж. Григорій Александров), «Карнавальна ніч» (реж. Ельдар Рязанов); «За двома зайцями» (реж. Віктор Іванов) та мультфільми, приміром «Бременські музиканти» (реж. Інесса Ковалевська).
Про творчість всесвітньовідомих співачок знято кінострічки «Каллас назавжди» і «Повернення Баттерфляй» (реж. Олег Фіалко). В останній зі згаданих картин звучить голос славетної Соломії Крушельницької, що тривалий час лунав з найкращих оперних сцен світу. Саме завдяки її вокальній майстерності було «врятовано» оперу італійського композитора Джакомо Пуччіні, що спочатку зазнала провалу на прем’єрі, а невдовзі, коли головну роль Баттерфляй виконала українська співачка, — мала грандіозний успіх.
Джакомо Пуччіні. Опера «Чіо-Чіо-сан». Арія Чіо-Чіо-сан у виконанні Соломії Крушельницької.
Кадри з кінофільмів: 1 — «За двома зайцями» (реж. Віктор Іванов); 2 — «Веселі хлоп’ята» (реж. Григорій Александров); 3 — С. Крушельницька в ролі Чіо-Чіо-сан
Від середини XX століття починається виробництво стереофільмів — аналогів сьогоднішнього 3D. З появою стереозвучання, багатоканальних систем звукопередавання (Dolby Stereo, Dolby Digital, Dolby Digital Surround) у кінематографістів з’явився новий засіб художньої виразності щодо звукового рішення фільмів, новий спосіб впливу на аудиторію.
Завдяки технічному облаштуванню кінотеатрів звуковими стереосистемами, появі об’ємного звуку (відтворення багатоканальних фонограм через систему гучномовців, розміщених по колу від слухача) з’явилася можливість «виходу» екранного простору в зал, підсилення глибини занурення глядача в атмосферу фільму, «задіяння» його безпосереднім учасником, а не стороннім спостерігачем події. Адже звук несе величезне емоційне навантаження. Він стимулює уяву, але ще більшою мірою — відчуття. Саме завдяки різноманітному звучанню глядачі під час перегляду фільму гостріше відчувають тривогу і спокій, страх і радість, сум’яття і впевненість, безпеку і небезпеку.
Першу спробу використати просторовий звук і музичний звукозапис у кіно зробив 1940 року Волт Дісней, який зняв анімаційний фільм «Фантазія». Саме тоді звук уперше фізично «оточив» глядача, помістивши його в простір екранної історії.
Кадри з мультфільму «Фантазія» (реж. Джеймс Елгар та ін.)
На дозвіллі перегляньте мультфільм у повному обсязі. Схарактеризуйте враження від нього.
Стереозвук відкрив у кіно нові можливості для відтворення дії «поза кадром». Тепер закадровий простір може бути заповнений різними звуками, і це не обов’язково підтримка візуального ряду. Завдяки майстерній роботі звукорежисера можливо відтворити перспективу віддалення звуку, дати чітке спрямування руху об’єкта, визначити, де він перебуває. Наприклад, герой фільму «Володар перснів: Братерство персня» (реж. Пітер Джексон) Хоббіт бігає по сусідніх кімнатах, і глядачі чують тільки звук його переміщення, отримавши на початку епізоду уявлення про те, як розташовані кімнати в будинку. У кадрі ж ми бачимо іншого героя.
Кадр із кінофільму «Володар перснів: Братерство персня» (реж. Пітер Джексон)
Завдяки різноманітним технічним досягненням сучасного кіномистецтва за допомогою звуків можна «розповісти» історію, що виходить за межі екрана. Як-от у фільмі «П’ятий елемент» (реж. Люк Бессон) канал наднизьких частот передає гул космосу, посилюючи ірреальність простору. Від краю до краю залу над глядачами «пролітають» зірки, рухаються небесні тіла — у кадрі та в закадровому звучанні. І саме в силу акустичної відчутності космічного простору візуальні образи у фантастичних історіях такого роду набувають «тілесності», забезпечуючи «ілюзію реальності».
Кадри з кінофільму «П’ятий елемент» (реж. Люк Бессон)
Отже, у кіномистецтві звук є повноправним партнером зображення. Професійні режисери ретельно ставляться до того, як під час зйомки фільму буде записано, а потім змонтовано звук. І тому одним з вагомих етапів у створенні фільму є звуковий монтаж. Це, по суті, велика звукова картина, що складається зі звуків-«пазлів» — розмовних і музичних фрагментів, інших звуків: скрипіння, шурхотіння, тупотіння, скрикування тощо. Під час монтажу різних звучань можливі різноманітні накладення, що допомагає не просто формально скріпити, а й пов’язати за змістом різні сцени. Завдяки звуковому монтажу ми можемо почути одночасно схлипування і сміх, танцювальну музику й ридання, створюючи безліч виразних образів.
Запитання і завдання
1. Що вам відомо про історію народження кінематографа? Які існують види кінематографа?
2. Якою є роль звуку в кінофільмі?
Робота з додатковими джерелами інформації
Поцікавтеся творчими професіями, фахівці яких задіяні у звуковому оформленні кінофільму.
Немає коментарів:
Дописати коментар